Розмір орендної плати

Думаю что Вам, как арендодателю-физ лицу, ст. 39 не нужна.

Бачите, ситуація складається так, що я маю інтерес як з боку орендодавця, так і з боку орендаря. Тому і хочу зменшити ризики.

Лучше не в методику ту вникать, а постараться не попасть под те требования.

39.1
...
Звичайна ціна застосовується у разі здійснення платником
податків:

а) бартерних операцій;

б) операцій з пов'язаними особами;

в) операцій з платниками податків, що застосовують спеціальні
режими оподаткування або інші ставки, ніж основна ставка податку
на прибуток, або не є платником цього податку, крім фізичних осіб,
які не є суб'єктами підприємницької діяльності;

г) в інших випадках, визначених цим Кодексом.

А хіба орендар і орендодавець не пов*язані особи?

В усякому разі,в моєму випадку це саме так.

Думаю для диалога с налоговой про обычные цены это пригодится.

****
Неспециалисты первый абзац могут пропустить, а специалистам на всякий случай напомню: статья 39 Налогового кодекса, регулирующая обычные цены, вступает в силу — согласно п. 1 его Заключительных положений — с 2013 года, а до тех пор — согласно п. 8 подраздела 10 Переходных положений — применяется п. 1.20 «ушедшего» Закона «О налогообложении прибыли предприятий». На него, на 1.20, и будем ориентироваться.

Налоговики, как правило, не спорят с тем, что обычные цены в опте и рознице на одно и то же — различаются. Ибо те из тружеников ГНА-ГНС, кто в далеком детстве учил политэкономию — или что там у них теперь вместо нее, — помнят о многоуровневой системе торговых надбавок.

Поэтому совершенно естественно, что поштучная реализация производится дороже, чем партионная, что 1 стоит дороже, чем 1/10 от цены за 10.

Но раз цена за 1 отличается от цены за много, что мешает сделать систему цен гибко-ступенчатой? Но чтобы конкретная цена зависела не от личности покупателя («маме директора, конечно, дешевле»), а от того, в какой интервал по тому или иному признаку (чаще всего — по количеству приобретаемого или срокам оплаты) попадает данная покупка. При этом условия, влияющие на цену, должны быть четко оговорены в ценовой таблице, то есть, по-русски, прайсе, а прайс этот обязан висеть на самом видном месте и — главное — быть документально оформленным и утвержденным на такой-то период директорским приказом.

По большому же счету, обычной при определенных обстоятельствах может быть и цена, когда без всяких прайс-таблиц некий товар продается даже дешевле цены приобретения. Но и в этом случае должен быть приказ — типа «в связи с ожидаемым изменением конъюнктуры рынка приказываю все накопившиеся товары срочно реализовать по договорным ценам без нижнего ограничения цены».

Обычной должна признаваться и любая публично объявленная цена (на ценнике, на TV, в газете) или даже цена «экспериментальная» — согласно приказу (опять приказ!) об исследовании покупательной способности рынка. (Лишь бы не нуль — такая цена обычной быть не может!)

Умные «обычноценовые» приказы достойны пополнить стандартную папку грамотного «бухюриста», в которой и без них такого уже навалом. Так, «джентльменский перечень» бумажек, способных принести многотысячную (иногда — меньше) экономию, включает приказы о:

хранении дома документов на сумму (к примеру) сверх 1 тыс. грн. (тогда, чтоб их изъять, проверяющим понадобятся сложнодобываемые санкции, вынуждающие ввести ситуацию в правовое русло);

хранении постоянных проездных билетов ночью в сейфе (чтоб работникам не шили НДФЛ);

а также об:

оприходовании чего-либо (а то и всего подряд «за исключением исключений») для использования в хозяйственной деятельности (для затрат и налогового кредита), а субстанций стоимостью более 1000 грн. (плюс НДС) в 2011 году, а затем стоимостью более 2500 грн. — еще и на срок не менее одного года и не менее операционного цикла (для права основных средств на амортизацию);

использовании объекта основных средств, которому грозят «льготные» НДСные проблемы, исключительно в облагаемой деятельности — во избежание доначисления обычноценовых налоговых обязательств;

использовании телефонов и Интернета только для хозяйственных целей — с запретом использовать их же бесхозяйственно;

отправке письма на тему «Верните деньги/Оплатите, а не то...» (тогда очевидна борьба за погашение дебиторской задолженности, а не участие в преступном сговоре).

Всем понятно, что документы эти — чисто формальные, но вот презумпцию невиновности плательщику они создают. Теперь уже не он должен что-то доказывать, а проверяющий — что приказы то ли не соблюдались, то ли вообще (почему-то) левые. Ситуация — как с той собакой, которая все понимает, а сказать не может. Так все понимает и инспектор, да только доказать понимаемое (кроме как фразами «Да шо вы мне тут, за кого вы меня держите, шо вы из меня делаете...») ему будет сложновато.

При осуществлении каких операций применяются обычные цены? Кто признается связанным лицом согласно НКУ? 5/6/2011

Згідно з пп. 14.1.71 ПКУ звичайна ціна – ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено ПКУ. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

До 01.01.2013 р. діятиме п. 1.20 Закону України від 28.12.94 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств». З 01.01.2013 р. запрацює ст. 39 ПКУ «Методи визначення та порядок застосування звичайної ціни».

Згідно з пп. 153.2.1 ПКУ дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) пов'язаним особам, визначається відповідно до договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари, роботи, послуги, що діяли на дату такого продажу, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

Відповідно до пп. 153.2.2 ПКУ витрати, понесені платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов'язаної особи, визначаються виходячи з договірних цін, але не вищих за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання, у разі якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

Положення цих підпунктів поширюються також на операції з особами, які не є платниками цього податку, або сплачують податок за іншими ставками, ніж платник податку на прибуток.

Згідно з пп. 153.2.4 ПКУ витрати платника податку, понесені у вигляді сплати процентів за депозитами, кредитами (операціями фінансового лізингу), позиками, іншими цивільно-правовими договорами із пов'язаними з платником податку особами, визначаються відповідно до ставок, визначених у договорі, але не вищих за звичайну процентну ставку за депозит, кредит (позику) на дату укладення відповідних договорів.

Відповідно до пп. 153.2.5 ПКУ доходи платника податку, отримані у вигляді процентів за депозитами, кредитами (операціями фінансового лізингу), позиками, іншими цивільно-правовими договорами із пов'язаними з платником податку особами, визначаються відповідно до ставок процента, зазначених у договорі, але не нижчих від звичайної процентної ставки за депозит, звичайної ставки процента за кредит (позику) на дату укладення відповідних договорів.

Як передбачено пп. 153.2.6 ПКУ, не включаються до складу витрат витрати на оплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку оплату було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу витрат підлягає фактична сума оплати, але не більша, ніж сума, розрахована за звичайними цінами.

Витрати, понесені у зв'язку з продажем/обміном товарів, виконанням робіт, наданням послуг пов'язаним з таким платником податку особам або за операціями з давальницькою сировиною, визнаються в розмірі, що не перевищує доходи, отримані від такого продажу/обміну.

Відповідно до п. 189.1 ПКУ база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижче звичайних цін у разі:

– постачання товарів/послуг без оплати, з частковою оплатою їх вартості коштами, у межах бартерних операцій;

– натуральних виплат в рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах із платником податку;

– постачання товарів/послуг у межах балансу платника податку для невиробничого використання;

– постачання товарів/послуг пов’язаній з постачальником особі, суб’єкту господарювання, який не зареєстрований як платник податку на прибуток, чи фізичній особі.

Також визначимо деякі операції, при здійсненні яких застосовуються звичайні ціни.

Операції з необоротними активами:

• визначення первісної вартості основних засобів:

– включених до статутного капіталу підприємства;

– отриманих в обмін на інший об'єкт;

– нерухомості, придбаної разом із землею. У разі якщо об'єкт нерухомого майна (нерухомість) придбавається платником податку разом із землею, яка знаходиться під таким об'єктом чи є передумовою для забезпечення функціонального використання такого об'єкта нерухомості відповідно до норм, визначених законодавством, амортизації підлягає вартість такого об'єкта нерухомого майна. Вартість зазначеного об'єкта нерухомості визначається в сумі, що не перевищує звичайну ціну, без урахування вартості землі;

• визначення доходу від продажу або іншого відчуження об'єкта основних засобів та нематеріальних активів;

• визначення доходу від відчуження землі.

Інші підстави:

• розрахунок суми авансового внеску при виплаті дивідендів у формі, відмінній від грошової;

• розрахунок вартості об'єкта фінансового лізингу, що вперше або повторно вводиться в експлуатацію (для цілей проведення позапланової перевірки);

• віднесення до основної діяльності неприбуткових організацій операцій з продажу товарів, виконання робіт, надання послуг, які пропагують принципи та ідеї, для захисту яких було створено таку неприбуткову організацію, та які є тісно пов'язаними з її основною діяльністю та ін.

Розглянемо, які зміни відбулися у визначенні складу пов'язаних осіб із набранням чинності ПКУ.

Згідно з пп. 14.1.159 ПКУ пов'язані особи – юридичні та/або фізичні особи, взаємовідносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють і які відповідають будь-якій з наведених нижче ознак:

– юридична особа, що здійснює контроль за господарською діяльністю платника податку або контролюється таким платником податку чи перебуває під спільним контролем з таким платником податку;

– фізична особа або члени її сім'ї, які здійснюють контроль за платником податку;

– посадова особа платника податку, уповноважена здійснювати від імені платника податку юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або припинення правових відносин, а також члени її сім'ї;

– платники податку – учасники об'єднання підприємств незалежно від його виду та організаційно-правової форми, що провадять свою господарську діяльність шляхом утворення такого об'єднання.

Під контролем господарської діяльності платника податку слід розуміти:

а) володіння безпосередньо або через пов'язаних фізичних та/або юридичних осіб часткою (паєм, пакетом акцій) статутного фонду платника податку в розмірі не менш як 20 відсотків статутного фонду платника податку;

б) вплив безпосередньо або через пов'язаних фізичних та/або юридичних осіб на господарську діяльність суб'єкта господарювання в результаті:

– надання права, яке забезпечує вирішальний влив на формування складу, результати голосування та рішення органів управління платника податку;

– обіймання посад членів наглядової (спостережної) ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів платника податку особами, які вже обіймають одну чи декілька із зазначених посад в іншому суб'єкті господарювання;

– обіймання посади керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу платника податку особою, яка вже обіймає одну чи декілька із зазначених посад в інших суб'єктах господарювання;

– надання права на укладення договорів і контрактів, які дають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов'язкові до виконання вказівки або здійснювати делеговані повноваження і функції органу управління платника податку.

Для фізичної особи загальна сума володіння часткою статутного фонду платника податку (голосів у керівному органі) визначається як загальна сума корпоративних прав, що належать такій фізичній особі, членам сім'ї такої фізичної особи та юридичним особам, які контролюються такою фізичною особою або членами її сім'ї.

Тобто підприємству необхідно уважно ставитися до операцій з такими особами та зважати на звичайні ціни товарів(послуг), які їм постачаються.

Загальна характеристика змін:

– зміни у переліку членів сім'ї фізичної особи
(раніше, згідно з п. 1.26 Закону України від 28.12.94 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» до переліку осіб, які вважаються членами сім’ї фізичної особи, входили її чоловік або дружина, прямі родичі (діти або батьки) як фізичної особи, так і її чоловіка або дружини, а також чоловік або дружина будь-якого прямого родича фізичної особи або її чоловіка (дружини);

– обмеження кола учасників органів управління платника податку, які визнаються пов'язаними особами;

– розширення кола посадових осіб платника податку, які визнаються пов'язаними особами (якщо особі надано право на укладення договорів і контрактів, які дають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов'язкові до виконання вказівки або здійснювати делеговані повноваження і функції органу управління платника податку, то на період виконання таких функцій, вона визнається пов’язаною особою).

Підприємству важливо переглянути склад пов'язаних осіб та своєчасно відстежувати зміни у цьому складі, з метою недопущення заниження об’єкта оподаткування.

Умеют же наши законотворцы намутить такое!
Подскажите пожалуйста может ли учередитель сдать в аренду своему ООО офисное помещение требующее ремонта, и как при этом расчитать обычную цену аренды?
С уважением,
Александр